Останні спекуляції президента Януковича на мовну тематику: обіцянка про надання російській мові статусу державної, а також дані опитувань соціологів, яким не кортить на допит в СБУ, спонукають замислитись над тим, чому чимало українців все ж вирішують відмовитися від “мови” на користь “языка”.

“Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила:

Чому ж мова єй немила

Чом ся нев встидати маєм?

Чом чужую полюбляєм?..”

Маркіян Шашкевич

Втрата розмаїття

“Це велика мова. У ній закладений гігантський потенціал, який криє в собі воістину дивовижне розмаїття барв та відтінків. І втрата цього розмаїття буде відчутною втратою всієї світової культури”

 Володимир Яворський

Прийшовши 20 років тому проводити заняття з історії України, зіткнувся із проблемою:

“Як пояснити учням, чому пам’ятки літератури й писемності, за якими українці, за твердженням підручників, як до речі і у всьому іншому (Конституція Пилипа Орлика, демократія на Січі etc.), були безумовними лідерами тогочасності, настільки відмінні від сучасної академічної української мови?”

Й справді, куди поділася багатюща лексика часів Русі?

Відповідь виявилася простою. Наші мовоупорядники, систематизуючи українську мову, вирішили автоматично викидати усе, що було вже введено до мови російської.

Так у “Граматиці руської мови” уложеній Степаном Смаль-Стоцьким та Федором Ґартнером і виданій у 1914 році у Відні, є чимало слів, які нині були б однозначно кваліфіковані, як “русизми”.

Іншими словами – якщо це вже є у мові російській, то в українській – бути не може! Дивна логіка.

Між тим народ, особливо це стосується сільської місцевості, продовжував і продовжує говорити живою мовою, яка, часто безпідставно, іменується суржиком.

Суржик?

“У нашій свідомості навіки вселився комплекс меншовартості і під його тиском навіть провідні українські мовознавці багато з того, що є нашим, стародавнім, рідним швидко і бездумно зараховують до суржику, до кальки з російської і піддають ганьбленню”

Василь Трубай

Який же це суржик, якщо так говорили в Галичині, на Поліссі, на Київщині чи на Волині принаймі тисячу років тому?

Що є первинним жива мова народу чи суб’єктивно впорядкований академічний варіант?

У 1721 році Петро I проголосив Московію Російською імперією.

Саме від привласнення Москвою нашої назви і переїзду до… вже Росії багатьох діячів культури, вчених, зокрема Дмитрія Ростовського (Туптало),Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, фактично припиняються серйозні спроби відбудови нашої держави.

Московська мова почала активно збагачуватися нашими словами.

“Я доселѣне нашелъ ни одного малорусскаго слòва — отъ котораго не было бы въ великорусскомъ производныхъ…”, – стверджує Володимир Даль у листі до Михайла Максимовича.

В Україні продовжували говорити, як і раніше. За твердженням російського мовознавця Олексія Шахматова, в Київській Русі говорили такою ж мовою, як і селах сучасної академікові України.

Однак при створенні літературної української мови багато рідних, ключових слів були оголошені  калькою з російської.

Ми з легкістю відпустили назву землі своїх предків – Русь, лише через те, що Московія привласнила її у грецькій транскрипції (Ρωσία).

Чи повинні ми відмовлятися відтисячолітньої лексики своїх руських прародителів лише через те, що, за висловом Володимира  Даля, “чухны разныхъ помолѣній” перейняли ці слова, збагачуючи свою мову?

Ось приклади деяких нещадно таврованих слів, які наводить Василь Трубай:  врем’я, родителі, пожар (І. Франко), нада (від надити, принада), поняв, помнять, криша, краска, красити, город, оба (Д. Павличко), положити, потом, лучче та інші.

Чому легендарного богатиря-киянина Кирила називають Кожум’якою?

Тому перед тим, як називати щось суржиком доречно замислитись:

чи справді це слово запозичене з російської чи може якраз навпаки?

Вихід є – забрати своє!

“Коли українські молоді письменники змужніють, то вони доведуть, що московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до мови української. Коли вони повитягують з московської мови все українське, то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови” 
Григорій Квітка-Основ’яненко, Лист до А.Красовського 28.ХІІ.1841

Однією з причин того, щопопри “голосну, безкінечну і пустопорожню балаканину про наймилозвучнішу в світі, калинову і солов’їну українську мову” вона невпинно витісняється з усіх сфер життя є те, що використовується штучна рафінована українська мова, яка не задовольняє усі суспільні запити.

Який же вихід?

“Людей ніхто і ніколи не змусить говорити прокип’яченою мовою, і що більше ми будемо їх силувати це робити, то більше їх буде відрікатися від неї взагалі.

Процес мовотворення має бути зворотнім: не вчити народ, а вчитися в нього, не нав’язувати людям відібрані, висушені і передерті на жорнах мовних інститутів слова й звороти, відкидаючи при цьому все, що не проходить через псевдонаукове решето, а прислухатися до простих людей-мовотворців і не боятися узаконювати, затверджувати, вносити у словники ту мову, якою споконвіку балакали, балакають і будуть балакати наші люди!”, – пише Василь Трубай.

Однозначно треба повернути усі, нібито “російські” слова. Ми самі радо “обрізаємо” свою велику мову, віддаємо прадавні слова, а потім дивуємося, що все більше українців“хочуть підвищити російську в правах“.  

Потрібно позбавитись російських фобій, перестати оглядатися на Росію і розвивати свою українську мову.

Говорити українською завжди, з усіма…

Будь-якою українською: літературною, понівеченою, попсутою, суржиком…

Advertisements